МУДРИЙ ПРОСВІТИТЕЛЬ… ПІДСТУПНИЙ БРАТОВБИВЦЯ ЯРОСЛАВ МУДРИЙ частина третя

Повернемося назад. Після поразки від польского короля Болеслава Хороброго, тестя князя Святополка, Ярослав втік до Новгорода, звідки зібрався емігрувати за кордон, бігти «за море». Омовлення ним князя Святополка, на якого перевів вину за власну організацію вбивства Бориса і Гліба, не давали йому спокою і впевненості, що низка злочинів зійде йому з рук. Новгородці, ревнощі яких до стольного Києва переважали здоровий глузд, перешкодили Ярославу тікати за кордон, символічно порубали його кораблі, зібрали гроші, заключили договір з варягами, й пішли на Святослава, щоб посадовити на київському столі «свою людину», залежного від них князя Ярослава. Новгородці так думали, бо за позику мала ж бути віддяка? Зрозуміли свою помилку лише тоді, коли «вдячний» Ярослав, ставши центральним володарем  повбивав усю новгородську верхівку, що посміла йому перечити.

У 1023 році заявив про себе ще один син князя Володимира, тмутараканський князь Мстислав. Після політичної й фізичної ліквідації Ярославом старшого брата Святополка, той певно так думав: «Чим я гірший від самозванця Ярослава, чому б і мені не пред»явити спадкові права на Київ». Зі своїми союзниками касогами і хазарами захопив Мстислав усе Лівобережжя Дніпра разом з Черніговим. Через рік розбив військо найманців Ярослава під керівництвом варяга Якуна. Після перемоги Мстислав переносить свою столицю до Чернігова. Ярослав й цього разу проявив себе  м у д р и м, тікає подалі з Києва до Новгорода. Мстислав направляає до брата Ярослава послів з пропозицією розділити з ним землі по Дніпру, тим самим припинити братовбивчі війни.

Братову мирну пропозицію Ярослав не прийняв. Та, все ж,  повертатися з Новгорода до Києва, що був усього за три дні кінного переходу від Чернігова, не наважився. Просидів на крайній півночі Руси до 1036 року, коли раптово на полюванні, згідно літопису, «вмирає» Мстислав. Як на полюваннях вмирають небезпечні комусь політики, знаємо не лише з сучасної історії України. Залишався  ще один брат Ярослава, найменший син князя Володимира Судислав. Побоючись навіть вирогідного домагання Судислава на київський престол, Ярослав заточив його на 23 роки у в»язницю, де брат і помер. Коли з усіма рідними братами конкурентами «питання було вирішено», через 12 років після другої втечі до Новгорода переїздить  м у д р и й  князь Ярослав назад до Києва, де усі ці роки номінально вважався правителем. Керував стольним градом київський воєвода.

А тепер, головне, на що не хочуть звертати увагу, й найменшим чином обговорювати лобісти князя Ярослава Мудрого, «строітєля вєлікой РусІ, Вєлікой Росіі».

Ярослав не мав особистої харизми, адже змалку був калікою – мав пошкоджену ногу, за що його прозвали «кульгавим» або «кривим». Рентген кісток, зроблений у першій половині 20-го століття показав, що в дитинстві княжич вивихнув ногу, пізніше переламав нижче коліна, і зрослася вона неправильно.

При  важких пологах у немовляти було пошкоджено тазостегновий суглоб. Диявол криється у деталях. Стосовно третього сина князя Володимира від дружини Рогнеди  ця сатанинська деталь розташована в тазостегновому суглобі, також у колінному суглобі лівої ноги Ярослава. Хлопчик зростав  скутим у рухах. Колінний суглоб неправильно зрісся, і надалі у Ярослава нога не згиналася, була коротше за праву. Над кульгавим родичем підсміювалися брати і сестри. З дитячих років зачаїв в собі Ярослав бажання отримати владу над кривдниками, помститися братам за своє приниження.

Перешкодою Ярославу до київського княжого престолу був його батько, який свого третього від Рогнеди кульгавого сина не брав у розрахунок при визначенні спадкоємця на київський престол. Та синок інвалід виявився  розумніше за всіх. Князя Ярослава  м у д р і с т ь  звалася – підступністю і жорстокістю.

Знаємо, дитячі комплекси, трапляється, переростають у злочинні наміри. Недаремно найуспішніші криміналісти нині мають другу освіту психологів. Без зазирання у дитячий вік, до потаємних комірчин душі підозрюваних у жахливих злочинах, буває неможливо довести факт злочину. Закомплексованість Ярослава, налаштована на злочини, полягала в тому, що він з раннього дитинства був калікою. Безперечно, це негативно відбилося на моральних його категоріях, сформувало комплекс неповноцінності і прагнення будь що довести всім, що він краще, талановитіше, мудріше і, головне для немічного калічки, сильніше.

Фізичні вади, як часто буває,призводять до психічних і духовних деформацій, за мізерним виключенням, такі люди небезпечні у ролі керівників, особливо очільників держави. Вони найчастіше стають тиранами, зрадниками, навіть кримінальними злочинцями. Фізичні вади автоматично ведуть до духовних пороків, коли каліка отримує безмежну владу, а з нею можливість до реваншу. Це добре знали у давнину, тому прагнули обирати на лідерів повноцінних людей, бездоганних фізично. Людина з явними фізичними недоліками не могла успадковувати князівство чи королівство, таких не висвячували на священиків, на митрополитів, патріархів, й не обирали Папою Римським. Фізичні вади з давніх давен вважалися печатками диявола, то ж коли така людина ставала очільником,  сприймалося це як дуже поганий знак і передвісник біди.

Тимур, Амір Тимур, Тамерлан, в староруських літописах – Темір Аксак (Залізний Кульгавець). Коли за завданням Сталіна напередодні нападу Німеччини на СРСР була відкрита гробниця кривавого завойовника й володаря Азії,  на кістках  л і в о ї  ноги Тимура в районі колінної чашечки були виявлені великі шрами зарубини, що повністю узгоджувалося  з прізвиськом  Тимура “кульгавець”.

Петро Перший. Американський історик Мессі: “… молодий цар почав страждати прикрою недугою, яка нерідко змушувала його відчувати болісні приниження. Коли Петро збуджувався або напруга його бурхливого життя ставало надмірною, обличчя його починало мимоволі сіпатися. Ступінь тяжкості цього розладу, що зазвичай зачіпало  л і в у  половину обличчя , могла коливатися: іноді це був невеликий лицьовій тик, що тривав секунди дві-три, а іноді справжні судоми, які починалися зі скорочення м’язів  л і в о г о боку шиї, після чого спазм захоплював усю  л і в у  половину обличчя, а очі закочувалися так, що виднілися одні білки. При найбільш важких, лютих припадках судоми переходили на  л і в у  руку, вона переставала слухатися і мимоволі сіпалася; кінчався такий напад лише тоді, коли Петро втрачав свідомість».

Володимир Ленін. Удвадцятих роках минулого століття, коли Ленін ініціював масові розстріли, винищення сотень тисяч інтелігенції і духовенства, комуністичного диктатора супроводжувало захворювання  л і в о ї  півкулі мозку, це виявилося при розтині, коли після смерті тирана тіло ватажка заколоту (вождя жовтневої революції) готували до кремації.

Йосиф Сталін.У п’ятирічному віці в 1884 році Йосиф занедужав віспою, яка залишила сліди на його обличчі на все життя. У 1891 році на нього налетів фаетон, Йосиф отримав сильну травму руки і ноги, на протязі всього життя  л і в а  рука погано згиналася в лікті. У цій дорожній пригоді Сталін сильно пошкодив  л і в у  руку, і з часом вона стала коротше й слабкіше правої. З дитинства він став «сухоруким». Сталін ретельно приховував свою сухорукість, намагався не роздягатися при людях і зрідка показувався лікарям. Він не любив купатися і не навчився плавати. Під час відпочинку біля Чорного моря зазвичай гуляв вздовж берега, не знімаючи одягу. Фізичну слабкість намагався компенсувати педантичністю, начитаністю, ситуативною хитрістю і виверткістю. Він також був «мудрим», як Тамерлан, київський князь Ярослав, цар московитів Петро Перший, якщо вважати «мудрість» евфемізмом до слова «хитрість». Комуністична пропаганда Сталіна так і називала – «наш мудрий батько Сталін». Ще до приходу до безмежної влади  почав фізично ліквідовуватиусіх реальних і уявних суперників. А після воцаріння у Кремлі, голови примарних конкурентів і «ворогів народу» полетіли десятками й сотнями тисяч. З ранньої молодості Сталін був начисто позбавлений почуття гумору. «Цей грузин дивний, – говорили його друзі по семінарії. – Він зовсім не вміє жартувати. Йосиф не розуміє жартів і відповідає лайкою і погрозами на найбільш безневинні наші жарти». З дитинства Сталін виділявся впертістю і прагненням до переваги над однолітками. Низькорослий і фізично слабкий, він не міг розраховувати на успіх в хлоп’ячих бійках бо боявся бути побитим. Змалку став потайливим і мстивим, і все життя недолюблював високих, фізично міцних чоловіків, особливо тих кого любили жінки.

Адольф Гітлер. В Першу світову війну у 1916 році вибухом гранати Гітлера було легко поранено у  л і в е  стегно. У 1925 році після перебування напротязі року у ландсбергській в»язниці, де було ним написано «Майн Кампф» в Адольфа почали тремтіти  л і в а  рука і  л і в а  нога. З червня 1942 року починає скаржитися на сильну головну біль, погано переносить яскраве світло,  диктатора почала підводити пам»ять. Саме в ці дні Гітлер підписує директиви по фізичному винищенню «недолюдей»: циган і євреїв. Після поразки під Сталінградом у Адольфа Гітлера сльозяться очі, знову починає тремтіти  л і в а  рука і  л і в а  нога, яку він волочить. Після замаху на нього Гітлер не в змозі перебувати цілий день на ногах, з ніг було витягнуто більше 100 осколків. Крім цього, отримав вивих правої руки, волосся на потилиці обпалені, барабанні перетинки пошкоджені. Слухові проходи кровоточать. На праве вухо тимчасово оглух. Та після замаху пройшло тремтіння  у  л і в і й  нозі і зникли нервові захворювання. Проте поліпшення виявилися тимчасовими. Вже в кінці серпня 1942 року тремтять не лише  л і в і  нога та рука, але і вся  л і в а  сторона тіла.

Діагнози хвороб диктаторів за їх життя не афішувалися. Лікарі, які встановлювали небезпечний діагноз, що мусив би перешкоджати хворим володарям управляти державами і народами, ліквідовувалися, як це відбулося з академіком  Бєхтєрєвим, який при огляді Сталіна поставив діагноз психічної параної. Кульгавість, сухорукість володарів їхніми підданними «не помічалися», інакше, як кажуть східні сусіди України, занадто розумників чекало перевиховання під назвою «секір башка». Лише по смерті диктаторів їх фізичні й моральні недоліки помалу починали обговорюватися. Якщо ж диктатора його наступники возводили у ранг національного героя, ще й у святого, відомості про його фізичні й психічні недоліки замовчувалися, а тих, хто їх розголошував, прибирали.

Великого майстра слова, всесвітньо відомого російського письменника Льва Толстого піддали анафемі, відлучили від іудео-хрИстиянської московської церкви за «богохульні висловлювання й промови, що руйнують підвалини Великої Росії й основи Російської православної церкви».

«З Петра I починаються особливо вражаючі й особливо близькі і зрозумілі нам жахи російської історії … Скаженіючий, п’яний, зогнилий від сифілісу звір чверть століття губить людей, карає, палить, закопує живцем у землю, ув’язнює дружину, розпусничає, мужеложствує … сам, бавлячись, рубає голови, блюзнірствує, їздить з подобою хреста з чибуків у вигляді дітородних органів і подобою Євангелій – ящиків з горілкою … коронує блядь свою і свого коханця, розорює Росію і страчує сина … і не тільки не поминають його злодійств, але до цих пір не припиняються вихваляння доблестей цього чудовиська, і немає кінця всякого роду пам’ятників йому”(Повне зібрання творів Льва Толстого, Москва, 1936р., т.26​​, с.568).

Порівнюючи Великого князя київського Ярослава Мудрого з історичними особистостями з ряду тиранів, бачимо, усі вони не лише ментально, а й фізично дуже схожі, майже як брати близнюки, хоч їх правління розділені десятками й сотнями років. В усіх названих тиранів були хворі, або ж  покалічені ліві кінцівки, або ж ліва сторона тіла, ліва півкуля головного мозку. Це що, містика, чи незрозуміла науці природна закономірність? Усі були мудрими й дбали про свій народ. Тамерлан сприяв математиці, астрономії, азійським купцям у міжнародній торгівлі, і народи його імперії мали від того чималий зиск. Ярослав Мудрий проклав широку стежину до європейської освічченості східних слов»ян, про уявну бібліотеку Ярослава Мудрого складено легенди, а Ярославова найстарша донька Анна свого часу вважалася у Європі найосвічченішою жінкою. Особливого роду благодійництво Володимира Леніна безперечне: хто був до нього ніким, той став всім. Інша справа, що з того експерименту вийшло? Про піклування мудрим Сталіним дитинством, материнством, фізкультурою і спортом легенди й досі паморочать голови доживаючим вік сталіністам. Навіть сталінський концептуальний послідовник Гітлер залишив німцям якісні автобани, ними й досі німецький народ користується. Цар-імператор Петро Перший – будівничий великої й славетної Російської імперії, національний герой. Химерна слава Росії й досі не може обійтися без обожнювання царя Петра Першого, моральної потвори  й фізичного дегенерата, з якого вже писано ікони.

Та все ж відшукав відмінність Великого Київського князя Ярослава Мудрого від його концептуальних попередників та послідовників. Великий Тамерлан, великий Петро Перший, великий Ленін, великий Сталін, великий Гітлер – ніхто з цих кривавих різників, що винищували мільйони людей, не був визнаний святим церквою або ж, хоча б, якоюсь нечисельною релігійною сектою. Прилучення апостольськими церквами, за якими мільйони вірян, супер серійних убивць до сонму святих праведників виглядало б злим жартом. Та наш князь Ярослав не з таких! Нещодавно, певно, змагаючись, хто перший, до сонму православних святих прилучили київського князя Ярослава Мудрого обидві українські православні конфесії, московського й київського патріархатів.

Ще є одна невеличка, проте суттєва відмінність, та це вже, хто і як розсудить. Ніхто з числа названих душогубів, узурпаторів влади, винищувачів цілих народів не піднімав руку на своїх батьків, своїх братів, окрім нашого праведника і святого Ярослава Мудрого. Хіба що, послідовник Ярослава Петро Перший вбив свого сина, та й то у стані психічного припадку, а не з холоднокровно виважених політичних розрахунків, як це зазвичай робив ідейний попередник московитського царя  київський князь Ярослав, наречений Мудрим.

… Заснованим при Незалежності України орденом імені Великого Київського князя Ярослава Мудрого нагороджують найдостойніших громадян нашої країни та послів іноземних держав.

 

Напишіть відгук