ХТО КОГО ЗРАДИВ – ПРОДОВЖЕННЯ ДИСКУСІЇ

 

 

Читач має право запитати, чому автор випустив чергову „Телепташку” українською мовою, хоч до того надавав перевагу російській. Автор враховує мовно-лінгвістичні обставини, що склалися внаслідок „русскоязычной” агресії впродовж трьохсот п’ятдесяти трьох років азіопсько-моксельської експансії. Східно-азійська агресія й досі продовжується. Часом пригальмовувалася, проте активно надолужує втрачене завдяки телебаченню, керованому найманими варягами і місцевими покручами.

Більша частина українців не лише розуміють, а й читають обома мовами. Натомість існує анклав українофобів, яких можете стріляти й вішати, проте українські тексти зневажали й будуть зневажати, бо писані не „языком”, а „поляко-немецко-жидовским диалектом-наречием”.

Поруч с відвертими рашен-нацистами, яких лише могила здатна виправити, опинилися „українофоби мимоволі”. Насамперед, це діти „доблестных танкистов, летчиков, вертолетчиков, а также моряков черноморского флота ”.

Одне з масових укорінень армійських пенсіонерів в яблунево-вишневому краю з неосяжних просторів імперії відбулося після Другої світової. Після розстрілу будапештського повстання 1956 року „заліковувати рани” (обмивати руки від крові угорців) на постійну дислокацію в Україну були переведені з РФ дві танкові дивізії і безліч усілякого вертольотно-гебешного люду. Масова посадка в українські чорноземи мілітері-паростків російського шовінізму тамбовсько-псковсько-рязанського походження сталася після окупації Чехословаччини, коли у 1968 році „краснознаменными” танками СССРосія придавила прагнення чехів і словаків до свободи. 

Діти війсковослужбовців СА в Україні, як правило, по заяві батьків звільнялися від вивчення мови народу-автохтону – українців. Так само чинили колонізатори будь-де в світі. Русифікація заохочувалась. Якщо вчитель української мови одержував двісті рублів, за ті ж самі учбові години вчитель російської мови одержував двісті п’ятдесят (плюс 25 відсотків імперської надбавки). 

Не будемо перелічувати попередні три сотні(!) петербурзьких указів і циркулярів, спрямованих на знищення мови народу, що тисячоліттями з діда-прадіда, з полянина-древлянина жив на Руси-Україні. Лукавством московитів, зрадою вишиваних гетьманів Русь-Україна стала „Маларосией”, а русичі-українці „хахлами-маларосами”. Роками насаджувана з Петербурга й Москви пріоритетність імперського „языка” сьогодні відгукується в Україні воланням мовних „інвалідів”, з легкої руки і доброї волі тріумфаторів Незалежності записаних „громадянами”: „русскому языку на Украине – статус государственного!

Країни Прибалтики поступили далекоглядніше. „Хочеш бути нашим громадянином – вивчи нашу мову”. Лише кілька сотень затятих мовних інвалідів з Прибалтики повернулися до Росії. Десятки тисяч азіопських нащадків вивчили державні мови, здобули там рівноправне громадянство. І не шкодують, бо живуть у цивілізованій Європі.

Враховуючи вимушену „інвалідність” дітей і онуків колонізаторів, що по волі батьків не вивчали українську мову, автор і пише „Телептичку” російською мовою. Має надію, названі онуки замисляться, запитають себе – кто я и где я? Ніколи не пізно вдосконалюватися братам нашим по громадянству. 

Цього разу пишу гіркі речі українською, бо зосередив увагу на тих українцях, що повірили політичному проекту, виготовленому як „запасний варіант” збереження влади кучмоноїдів. Цього не бачить лише сліпий. Глухому можна позаздрити, бо не чув йудині клятви на Майдані.

Частина виборців, що голосували за Ющенка запевняли себе, що вибирають менше зло з-поміж двох кандидатів. Більша частина була впевнена в пришесті „народного месії”. Насправді всі вибирали між кандидатом влади №1 і кандидатом влади №2.

Робота по впровадженню вишиваної ляльки в „народні президенти” почалася заздалегідь. Усіма падлючими засобами „усунули” кількох найвірогідніших претендентів, що не вписувалися в плани Банкової вулиці і Манежної площі. На роль „виразника волі українського народу” найбільше підходив „лагідний, поміркований, миловидний” і „україномовний”

 

Ляльководами гадалося, що „народний президент” на достатньо культурному рівні володіє українською мовою. Це дійсно так, якщо порівняти Ющенка з його „батьком” – Кучмою. Маємо посередність, українська лексика якої виграє лише у порівнянні їз суржиком Вєрки Сердючки. Державна мова у виконанні „батька нації” нині – гідний наслідування „еталон” для совка-чиновника, відпала необхідність підвищувати мовну кваліфікацію.

З метою камуфляжу на універсального свого кандидата №2 влада чіпляє уніформу „інтегрованого в Європу американського ставленика”. Вовтуження команди „Ющенко & любі друзі” в прагненні відійти від Азіопії нагадує копирсання мишачого виводка в лабораторії, де під пильним оком лаборанта проводяться досліди на мишах. Прикро усвідомлювати, Україна за світовим розподілом поміж Америкою і Росією залишена в сфері впливу останньої.

Як би активно миша не копирсалася щодо входження у НАТО, торувала мишачу стежку до інтеграції в Європу, рашен-котяра усе контролює: нафто-газовою лапою бавиться з мишкою, вичікує, як прийде нагода вкинути жертву у свою пащу.

За підкилимне право продовжувати розпоряджатися долею українців рашен-котом були віддані америкен-котярі на поталу югославські брати-слов’яни.

Ющенко назвав Кучму своїм „батьком” не заради збереження стратегічного курсу на здобуття вимріяної українським народом влади. Сказав „батько”, навіть не з тактичних міркувань. Проговорився! Це була перша зрада універсального кандидата від влади на роль „народного президента”.

Старовинна мудрість:
- Ми завжди любимо тих, кому робили Добро. І ненавидимо тих, кому робили Зло.

Прем’єр-міністр Ющенко пише подання Кучмі на звільнення свого першого віце-прем’єра Юлії Тимошенко, щоб можна було відправити її за грати. І цього виявилося мало, щоб ми ще тоді зрозуміти, якого універсального зрадника плекає для нас влада. Патологічна ненависть Ющенка до свого „правого плеча” в Кабміні потроїлися, коли Кучма згодом відправив і його у відставку зі словами: „без неї ти нічого не вартий”. Кучма – великий інтриган, ненависть Ющенка до зрадженої ним колеги і соратниці потроїлася.

Ви думаєте, Ющенко був вдячний Тимошенко, коли та зняла свою кандидатуру на президентських виборах на користь учорашнього кривдника? Ще більше затявся у зненависті, бо згадав кучмину образу – „без неї ти нічого не вартий”.

Спробу наступної зради Ющенка лише призупинила громадська думка. Не виходило порушити домовленість про прем’єрство Тимошенко на користь кумонька Порошенка. Іудина сутність Ющенка згодом проявилася ще яскравіше. 

Через півроку Тимошенкового прем’єрства на Майдані перед десятками телекамер зі всього світу президент проспівав гімн про найкращого Прем’єра за усі часи незалежної України. Не минуло й місяця, як універсальний зрадник вдарив свою соратницю нижче пояса, наказав Юлії Тимошенко піти у відставку. Разом з нею пішов у відставку єдиний помаранчевий уряд. Наступний уряд, робочим девізом якого було холопське „чего изволите?”, називати помаранчевим можуть лише політологи, що підгодовуються Партією регіонів. Підпанок-прем’єр Єхануров привселюдно обслинював кучмині щічки.

 

 

Після парламентських виборів щоб помаранчевий уряд ще раз не очолила Тимошенко, „універсальний” Ющенко знову йде на зраду. Не лише зраджує свою „кровницю”, якій простити не може… свою власну підлість, а й понад вісім мільйонів своїх виборців. Підкилимно організовує сепаратні переговори з Партією регіонів своєї кишенькової партії, що майже вдвічі відстала на парламентських виборах від БЮТ.

Ющенко перманентно зраджує, як тільки видасться нагода. Приховування вищим держпосадовцем, у віданні якого знаходиться генпрокурор з усіма заступниками, висновків слідства прокуратури в справі про „отруєння кандидата в президенти” – ніщо інше, як зрада своїх виборців. Незлопам’ятний і всепрощаючий може прощати кому завгодно, особливо тим, кого страхався й продовжує страхатися, бо в самого „рильце в пушку”? Громадяни, що голосували за свого кандидата чекають відповіді, і не збираються прощати отруйників. 

За гучними зрадами щомісяця – непримітні зради щодня. Зрадив своїх виборців Ющенко, коли тихенько припинив пошуки винуватців особливо витонченої підлоти. „Донецькі” на бигбордах намалювали кандидата в президенти в есесівській формі. Коли ж психологічно кволому, морально недолугому і м’якотілому президенту „милі друзі” пояснили, що порівняння зі звіром-есесівцем – великий „комплімент” для нього, заспокоївся. Мишеняті приємно стало, яким воно виглядало на плакатах страшидлом? Зраджені Ющенком виборці досі чекають, чи будуть покарані порушники правил передвиборчої агітації, що проплатили виготовлення „есесівських” бігбордів, тим самим образивши мільйони виборців, що віддали голоси за „есесівця”.

Зради ще будуть.

 

2007 рік, «ОБОЗРЕВАТЕЛЬ»

Напишіть відгук