МИКОЛА ХОЛОДНИЙ “…Є українців більш, ніж треба, а України-то нема.”


ПОЕТИ НЕ ВМИРАЮТЬ. ПОЕТІВ ВБИВАЮТЬ.

Весною 2006 року в Острі на Чернігівщині у власному помешкані було до смерті закатовано сина України, поета шістдесятника Миколу Холодного. У роки совєцького тоталітаризму збірки поезій Холодного друкувалися у США. За надруковану у Ватикані книжку Миколу Холодного було нагороджено премією Папи Римського. Лише у 90-х роках за його життя на батьківщині поета були надруковані дві книжки поезій, обидві за рахунок автора.

Миколини сусіди  чули вночі крики і звуки боротьби з його квартири. З тієї ночі Микола Холодний не з»являвся на людях. Двері у його квартирі зламала міліція. Точна дата смерті поета не відома. Прокуратура мовчала, слідство не велося. Офіційний висновок традиційний, коли влада приховує свої злочини: «Помер від серцевої недостатності». Пройшло п»ять років, а відкриття карної справи досі немає. Поет сатирик Холодний не влаштовував будь-які влади.

Усе своє життя Микола віршами та прозою намагався докричатися до співгромадян. А вони, ще з часів Брежнєва-Щербицького перебуваючи у летаргійному сні ментальними гречкосіями, не хотіли чути Поета і Громадянина. ГРИЗОТИ СУМЛІННЯ свої ховали від грубої правди, а найбільш роздратовані його талантом розповсюджували анонімні плітки. Перед тим, як з ним розправилися у 2006-му році, Микола Холодний виступав у пресі проти місцевого начальства, звертався до центральних органів у Києві із заявами, звинувачуючи владу у злочинній діяльності.

30 липня 2012 року синові України, поетові Миколі Холодному виповнилось би 73 роки.

 

СВИНІ У КРИМУ 

Бродять свині у Криму

з рижою щетиною.

І дивуються, чому

не стаю скотиною.

Пронизав свинячий лад

виробничу царину:

перерили виноград

і життя татарину.

Захотілося свині

не в землі копатися –

в автономному багні

зволила купатися.

За трибуну вийшов хряк:

- На пісочку ляжем,

і посиплеться з гілляк

золото над пляжем.-

Порося в мішку кричить:

- Я мале, а здужаю

Чорне море сполучить

з тульською калюжею.-

Українці: – Цур йому! –

Караїми охкають.

Бродять свині у Криму,

по-московськи рохкають.

Ялта, 2.06.93

 

 

 

ПЕРЕКОТИПОЛЕ

Ще Києва не існувало

і нашої тута ноги,

а ти вже кричиш, заснувало

ці пагорби й ці береги…

Росла собі мирно в Молдові

колись виноградна лоза,

а ти в її грона медові

впилося, немов дереза.

Думки тобі Кримом крутило,

Донбас у печінку засів.

І там, де тебе прокотило,

зелений чорніє посів.

Опівночі вітер голосить –

і спить неспокійно латиш.

Ніхто тебе в гості не просить,

а ти по землі торохтиш.

Та зникнеш у безвість одначе.

Не скаже людина: «Жило».

Вітчизна по тих-бо не плаче,

у кого її не було. 

14.1.91

 

ПРОДАЖНОМУ 

Іллічу присвятивши сонети,

вже  озброївся чорним квачем

і за срібні потерті монети

демократа назвеш стукачем.

Породив тебе Йосип, Іудо.

Був ти в Берії перший діяч.

Недолизане сталінське блюдо

долижи і до ранку пияч.

Не чекай, поки вріже хтось дуба

і дістанеться ласий шматок –

приколи до кишені тризуба,

приховавши партійний квиток.

Буде, звісно, печінка щеміти

і тремтітиме чарка в руці.

Головне, що синієш щомиті

і в хвилини жовтієш оці.

Повертайся ночами до хати,

Опираючись на явори.

Що продовжуєш мову кохати,

говори, говори, говори…

Продавай комерсантам, ледащо,

магазини, квартири, ліси.

 

Якщо пити не матимеш за що,

завтра матір свою продаси. 

29.01.93

 

Я – ЛИЦЕМІР

(Монолог обивателя)

Уже в шароварах обкомівські трутні

танцюють гопак і підтримують мир.

І стиха розхитують зуби нам кутні,

бо знають чудово, що я лицемір.

Кордонами снять демократи пихаті,

щоб знову мене затягнути у вир.

Не слухайте їх, розташовуйтесь в хаті.

А я – на веранді, бо я лицемір.

Гадюку потрібно не навпіл рубати;

звивається знову партійний емір.

А я з плазунами розводжу дебати

про право на землю, бо я лицемір.

Загину, а Бушу добуду горбушу,

улітку полізу по сніг на Памір.

Віддам із ракетами заячу душу.

Озброюсь косою, бо я лицемір.

Веду хоровод з костромськими музиками,

тамбовський пришелець – мій бог і кумир

 

Робитимуть дочок моїх двоязикими

ще  довго-предовго, бо я лицемір.

11.01.93

 

УКРАЇНА

Люблена-перелюблена,

синочками гвалтована,

багнетом приголублена –

хто вона, що вона?

 

Пожежами закосичена,

в Сибірах замурована,

обдерта, як осичина, -

хто вона, що вона?

 

Вивчена до ниточки,

крізь догми профільтрована,

тихенька, наче літечко, -

хто вона, що вона?

 

Ворогом від ворога

звільнена-врятована

дорого, ой дорого –

хто вона, що вона?

 

Так що ж мовчите, герострати?

Можливо, ви скажете, хто вона,

ота, що в заклечаній хаті

руками своїх закатована?

Маскуйтеся в сяючий морок –

вона вас і відти дістане,

і вами підрубаний сволок

упоперек горла вам стане!

1960

 

*          *          * 

Сьогодні у церкві коні

ночують і воду п»ють.

Сьогодні новим іконам

прочани поклони б»ють.

 

Сьогодні гвалтують рації

про мера шлункові болі.

Сьогодні зникає нація –

а світ очманів на футболі.

 

Сьогодні комусь на згадку

подарували літак.

Сьогодні у полі дядько

гнилий підібрав буряк.

 

Сьогодні живих колекція

побільша по той бік грат.

Сьогодні у клубі лекція:

«Людина людині –брат».

1961      

 

БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ПТИЦЮ

Трупи клав на вози

тридцять третій рочок.

Хоч бери та й гризи

комсомольський значок.

 

Жінка кинула чоловіка

і торби на горба.

Подаруй їй, владико,

колосочки з герба.

Чоловік збожеволів

і пожежу вчинив.

До собачої будки

він дітей зачинив.

А за числами числа.

Аж це полудня  ’дного

чорна птиця повисла

над обійстям у нього.

Людським голосом запитала:

Чи ви тута живі ще?

Куля в відповідь засвистала

впала птиця на попелище.

А на тім попелищі рушницю

опустив чоловік.

Він застрелену птицю

до дітей приволік.

Наказав їм її зварити.

На вечерю запросив півсела.

А на ранок почули діти,

що то мати їхня була.

     

       *        *         *

Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами —
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба —
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.

1966

Напишіть відгук