Шакали україно-радянського виплоду роззявили пащі на вбитого сина України Миколу Холодного

В рік, коли ця тема була «модною», опублікував дослідження «Перша найдавніша» Напряму спілкувався з об»єктом журналістської уваги, мав приватні розмови з повіями, від дешевих привокзальних до елітних валютних. Жриці найдавнішої професії поміж собою лаялися. Не поділивши клієнтів або робочі місця. Серед повій найбільш дошкульними  образами були слова – «блядь» або «проститутка». Абортний «матеріал» від повій – вчорашні комуністичні холуї – замість визнання власної гріховності  намагаються очоринити полеглих синів і доньок України, чипляючи до них ярлика «стукачів», тим самим, роблять спробу відвернути увагу від власних персон, що давно погрузли у болоті комерційного співробітництва з тоталітарною владою.  

 

Нехай читачі попередній абзац сприймають за епіграф. Цього разу пишу не про київських повій та їхню виснажливу професію. Мова піде про презентацію 5 травня 2011 року в Національній спілці письменників України книжки «Другий крик з могили Миколи Холодного», упорядник і автор вінничанин Михайло Каменюк. Навіть, не про саму презентацію, а про резонанс з того вечора пам»яті Миколи Холодного від маловідомого мені тоді добродія Дмитра Дроздовського. У «Літературній Україні» 12 травня (№19) у рубриці «Літпроцес» цей панок влаштував громадський каральний процес над «вигнанецем і зрадником, аутсайдером і блазенем, майстром і лицедієм Миколою Холодним (Дм.Дроздовський)».

 

На тому вечорі обговорювали постать вже покійного поета, вбивство якого приховується, що не може з потойбіччя прокричати наклепникам у відповідь. Виступали його сучасники, що більшу частину життя прожили в тій же задушливій комуністичній атмосфері, що й сам Микола Холодний. Крім одного напівістеричного випаду проти «негідника, зрадництво якого ніколи не можна прощати», усі виступаючі мали християнську ментальність, з миром прийшли на вечір спогадів. Дехто призабув власні образи, віддавши шану поету сатирику за його неперевершену у шістдесятих роках сміливу й бунтівливу поезію, що надихала українську молодь на духовний спротив.

 

В толерантній атмосфері того вечора виступ Дм.Дроздовського не претендував на крайність суджень. Можливо, інстинкт самозбереження  та м»якотілість характеру, зумовлена горомональним надлишком cтероїдів estrogen, не дозволили сміливцю висловити у вічі присутнім усю гаму почуттів до поета. Інша річ, не слова, вживу сказані перед людьми, а друковані літери і коми у статті Дм.Дроздовського у «Літературній Україні» «ХТО ЄСИ, МИКОЛА ХОЛОДНИЙ?». Реакція на опублікований опус, автор якого недосяжний, може бути різною: від дбайливо  вирізаного тексту, прилученого до власного архіву, до розпалювання дров у каміні газетною сторінкою із статею. Або ж  до ще більш брутального способу сприйняття чиєїсь думки, використовуючі папірець в туалеті «за призначенням».

Дм.Дроздовський пише: «І.Малюта нещодавно виступив у пресі з матеріалами, які засвідчують, що Холодний був «стукачем», який працював на радянську систему, за те й отримав деякі «дивіденди». Мені випадало чути від різних письменників старшого покоління: Микола Холодний «стучав» на своїх.»

Про холоднолюба Івана Малюту далі скажу.

Мене збентежило у присуді «різних письменників старшого покоління», озвучених панком Дроздовським, не  оригінальність набивших оскомину тих анонімних образ, від знаної з радянських часів «широкої громадськості». Здивувало, що судити покійного поета Миколу Холодного, знакового автора шістдесятника, поетичного бунтівника проти шовіністично налаштованої до України імперської Москви, узявся молодик, на вигляд, років двадцяти, який лише з книжок або з розповідей «різних письменників» може щось чути про КГБ, бо на світ Божий з»явився в інші часи. Висловлюючися мовою простих селян хліборобів, не навчених правилам «хорошого тону» – «у розумника ще бурубашки не обсохли, а вже корчить з себе казна що, воно вважає себе за гівно, а нас за ні за що». Не може відати юнак у  напрасованому костюмі і свіжій сорочці – усе те маминими руками – як воно жилося тоді його одноліткам, вигнаним з університетів, позбавленим роботи, одже, без шматка хліба? Не відає глибин відчаю українського літератора, відправленого зі слідчого ізолятора республіканської політичної охоронки у заслання з височайшим  дозволом заробляти на хліб лише викладанням у провінції російської мови.

Дм.Дроздовський, що, певно, вважає себе науковцем, посилаючися на принизливу оцінку моральних якостей Миколи Холодного, мав би назвати прізвище хоча б одного з «різних письменників старшого покоління».  Беру на себе сміливість стверджувати, що ті «різні письменники», як трусливі шакали українського виплоду мовчали за життя поета-сатирика Миколи Холодного. По його ж смерті відважилися розкривати свої пащі, з яких тхне смородом совкової ментальності. То хто ж та авторитетна «бабка Параска», від якої набрався розуму Дм.Дроздовський? Може, й досі набирається мудрості від утаємниченої «баби Параски»?

У Вільній енциклопедії (Вікіпедії), є прижиттєві біографії, зазвичай, писані й редаговані означеними в них особами. Чомусь свою дату народження пан Дм.Дроздовський не вказав. Це що, комплекс неповноцінності, щоб не достатньо вихований імярек не назвав панка Дроздовського «мальчіком», «шмаркачем» або ж «молокососом»? Навіщо приховувати молодість,  світові відомі молоді люди, що досягли найвищих висот у суспільстві. Багато воїнів Української повстанської армії були молодші за двадцять років. Якщо ж подивитися на постать Дм.Дроздовського очима палікмахтєра Свирида Голохвастаго (п»єса Старицького «За двома зайцями»), «то, єжелі по уму» цей вьюноша виглядає років на… страшно сказати.

Інакше характеризувати пана Дм.Дроздовського не можу, бо нічого з його дописів не читав, окрім згаданої публікації в «Літературній Україні».

Завдяки Інтернету і спробував ліквідувати білу пляму. Крім Викіпедії зазирнув на сторінку «Могилянського форуму», адже Дм.Дроздовський випускник Києво-Могилянської академії, працював там прес-секретарем.

Приємна особа, назвавшись «Зміючкою Оленкою», певно, студентка Могилянки, пише про Дм.Дроздовського:  «Високий, блідолиций брюнет із трохи хворобливим виразом обличчя. Погляд схожий на погляд Бетховена (там, де він на портреті із розпатланим волоссям), замріяний і глядящій в далину. Внєшность чісто німецького романтика».

 

Цілком згодний з оленчиним описом. Лише можу додати, що витончена статура і балетні пози Дм.Дроздовського красномовно говорять не лише про гормональний надлишок жіночих естрогенів, а й те, що м»язи уродзьоного інтелектуала ніколи не були обтяжені фізичною працею.

 

Ще одна дописувачка на «Могилянський форум», назвалася «Бараболкою»:

«Я, взагалі, про сайт, мовляв, сам Дмитро Дроздовський  відхрещується від нього, як може. Але, в принципі, мені якось байдуже, не розумію, чому багатьох так турбує його "творчєская жисть". Хоча ні, все-таки розумію. Ну, хіба можна бути настільки нігілістом, щоб не цікавитись творчістю Дроздовського? Цей феномен можна порівняти з Поплавським, Сердючкою та іншими народними героями...»

Тут я категорично не згоден! Не можна порівнювати коріного одесита Дм.Дроздовського, що народився в  сім»ї науковців (дід – відомий український мовознавець-діалектолог, доктор філологічних наук, професор Володимир Дроздовський – Вікипедія) з Мих.Поплавським, батько якого був колгоспним конюхом, а мати ланковою. «Єжелі по уму» – не можна рівнять Мих.Поплавського з зіркою Дроздовським, відомим тим, що обертається навколо Сонця в сузір»ї Lina Kostenko. Мих.Поплавський без жодних протекцій, самотужки і зриваючи нігті дряпався нагору. При всій повазі до витвору матінки-природи – Дм.Дроздовського – самостійний кар»єрний шлях не можна пришити до біографії вродзьоного одеського інтелектуала з родини науковців.

Щодо порівняння Дм.Дроздовського з Вєркою Сердючкою. Відомо, артист Андрій Данилко, дійсно, талановитий гей. Хто зна? Якби у Данилка дід був професором  Одеського університета, можливо, мали б не менш достойного «українського критика, літературознавця, перекладача, письменника. Заступника головного редактора — завідувача відділу критики та публіцистики журналу «Всесвіт», молодшого наукового співробітника Інституту літератури імені Тараса Шевченка». Як зазначав колись Іван Дзюба, ще будучи зіц-міністром культури, «для красного слівця» й цього разу Георгій Бурсов «не пожалів матір і отця» – прилаштував цитату з вікіпедної автобіографії Дм.Дроздовського до його гормонального прототипа Андрія Данилка (до Вєрки Сердючки).

Тепер щодо широкого, на кілька газетних публікацій дослідження Іваном Малютою гріхопадінь Миколи Холодного. Лише затятий холоднолюб може піти на подвиг, цілий місяць безоплатно штудіювати тисячі  сторінок протоколів допитів в КГБ  у схронах архівів СБУ. Можливо, хтось з «різних письменників», або інших добродіїв, за життя гострого на слова поета ображених пером чи язиком сатирика Миколи Холодного, фінансував Іванові цю титанічну працю? «Не туди б»єш, Іване!» Знаємо давно, українські івани завжди б»ють саме туди, куди КОМУСЬ треба.

На вечорі пам»яті Миколи Холодного виступив письменник сатирик Олег Чорногуз. Відсидівши довгими годинами у архіві СБУ, написавши довжелезний роман про «зрадника Холодного», до Олега Чорногуза прийшов Іван Малюта й попросив його написати передмову. Перед тим, як йому відмовити, Олег Чорногуз від сторінки до сторінки мусив знайомитися з багатосторінковим доносом нинішнього правдолюба на «стукача-зрадника».

- Писати передмову не буду. Якби ти, Іван, не користувася лише архівними папірцями – сам знаєшь, папір усе стерпить – а поговорив з колишніми слідчими КГБ, що вели справу Миколи Холодного, з іншими живими сучасниками поета, і дізнався про обставини, що не були позначені в протоколах допитів, тоді твоя робота заслуговувала б на увагу.

Олег Чорногуз, вихована на толерантності людина, коли розповідав присутнім на вечорі цей епізод, ледве стримував себе від виразу гідливості.

Тої ремарки від Олега Чорногуза до Малютиного твору, на який спирався Дм.Дроздовський – «український критик, літературознавець, перекладач, письменник» – у надрукованому в «Літературній Україні» своєму витворі «ХТО ЄСИ, МИКОЛА ХОЛОДНИЙ?» не було. І не могло бути!

Продовжили мене дивувати у тій статті не лише букви від Дм.Дроздовського. Той процитував Миколин знаковий твір «Сьогодні у церкві коні ночують і воду п»ють…» Остання строфа з вірша поета шістдесятника Холодного без згоди автора була Дм.Дроздовським пропущена: «Сьогодні побільше колекція живих по той бік грат. Сьогодні у клубі лекція: «Людина людині – брат». Ця поетична метафора живе й досі в незалежній від здорового глузду Україні, де за гратами усе більше молодих патріотів. Лише за ці рядки в совкові часи відправляли до ГУЛАГу. І в наші дні поетичних рядків Миколи Холодного лякаються рафіновані «літературознавці та критики» разом з колишніми інформаторами політичної охоронки, розписки яких про співробітництво з КГБ ще й досі ховаються «правдолюбами»  від оприлюднення.

…Не дає мені спокою питання, хто ж ті «бабки Параски», під впливом авторитету яких знаходиться Дм.Дроздовський, молода людина, що має віковий ресурс  для переміни хибних уявленнь про життя.

Розділ «Тематика досліджень» Викіпедії повідомляє: «Дмитро Дроздовський – спеціаліст у галузі літературної компаративістики та шекспірознавчих студій… Досліджує українське шістдесятництво, праця «Код майбутнього», науковий консультант: проф. Оксана Пахльовська».

Не може бути! Щоб донька Ліни Костенко, європейка з європейською ментальністю й шляхетним вихованням могла щось подібне, абсолютно непристойне, по-базарному нашіптувати у вушко молодому дисертанту? Адже Микола Холодний в шістдесятих був поетичним побратимом Ліни Костенко. У Київському університеті до рук першокурсника потрапив самвидавний зшиток поезій. Й досі пам»ятаю, у тій народній збірці був один вірш Ліни Костенко «Мої кохані, милі вороги…», ще два вірша Василя Симоненка «Курдському братові» і «Некролог кукурудзяному качанові», два чи три вірша Миколи Вінграновського. І шість віршів Миколи Холодного. Коротких, вбивчих, як постріл.

…Ворогом від ворога звільнена-врятована дорого, ой дорого – хто вона, що вона?

Так що ж мовчите, герострати? Можливо, ви скажете, хто вона, ота, що в заклечаній хаті руками своїх закатована?

Маскуйтеся в сяючий морок – вона вас і відти дістане, і вами підрубаний сволок упоперек горла вам стане!

(з вірша «Україна», 1960 р., Миколі Холодному минув тоді 21 рік, через три роки за «антирадянський виступ на зібранні, і антирадянське віршування» поета буде відраховано з Київського університету)

 

Сайт Кавказцентр

Напишіть відгук